Ви перестали відчувати радість, образу, сміх, сум?

У яких ситуаціях почуття ніби вимикаються?

Уявіть кілька ситуацій. Події в них різні, але щоразу людина відчуває значно менше, ніж очікувала від себе.

У цих історіях подія залишається важливою, а відгук на неї слабшає. Відрізняються обставини, після яких це почалося: тривале навантаження, втрата, напруження у стосунках, нові ліки. Оля помітила оніміння в радісний момент, а Максим – під час сварки, тож воно може стосуватися не лише приємних почуттів.

Якщо хоча б одна з історій вам близька, зверніть увагу, після чого почалися зміни і в яких ситуаціях вони помітніші. Якщо ваші обставини інші, з’ясувати, які саме почуття притупилися у вас, допоможе розділ «Які емоції стали далекими?».

Які емоції стали далекими?

Оніміння не в усіх однакове. Пройдіться по почуттях, які зазвичай легко впізнати, і згадайте недавні ситуації, у яких ці почуття проявилися.

• Радість і задоволення: добра новина, смачна їжа чи улюблена музика майже не тішать.
• Сум: на прощанні, під час сумного фільму чи розмови про втрату не вдається заплакати, навіть коли хочеться.
• Злість: несправедливість чи образа залишають вас майже байдужими.
• Ніжність і близькість: обійми дитини, партнера чи друга відчуваються як формальність.
• Страх і тривога: те, що мало б насторожити, не хвилює. Буває й навпаки: тривога залишається, хоча інші почуття притупилися.

Порівнюйте з тим, як ви реагували на схожі події до того, як почуття притупилися. Якщо оніміння триває давно і такий період важко пригадати, достатньо описати одну недавню ситуацію: що сталося, якої реакції ви від себе очікували і що відчули насправді.

Далі багато залежить від того, що ви помітили:

• Притупилися майже всі почуття, і приємні, і неприємні. Таку зміну називають емоційним онімінням.
• Приглушені лише деякі почуття, наприклад радість та інтерес. Порівняйте свій стан з описаними в розділі «Оніміння чи щось схоже?».
• Назвати, які почуття змінилися, не вдається. Це теж відповідь: при онімінні емоції часто важко розрізнити. Тоді описуйте ситуацію, а не почуття, як у нашому прикладі з Артемом і малюнком сина.
• Оніміння триває тижнями або вже віддаляє вас від близьких людей. Психіатр на первинній консультації допоможе з’ясувати, з чим воно пов’язане: зі стресом, змінами настрою, пережитою втратою чи ліками. Для такої розмови достатньо розповісти про кілька ситуацій, навіть якщо назвати свої почуття поки не вдається.

Що можна робити, поки почуття приглушені?

Не намагайтеся змусити себе відчувати. Постійна перевірка, чи з’явилася радість, зазвичай лише привертає увагу до її відсутності.

• Підтримуйте контакт із близькими людьми, навіть коли сильних почуттів немає. Можна прямо сказати: «Зараз мені важко щось відчувати, але бути поруч із тобою для мене важливо». Так близькій людині легше не сприймати вашу стриманість як байдужість, як це сталося в нашому прикладі з дружиною Максима.
• Повертайтеся до звичних занять невеликими порціями: прогулянка знайомим маршрутом, коротка зустріч із другом, одна пісня, яка колись подобалася. Мета не в тому, щоб неодмінно відчути радість, а в тому, щоб не відмовлятися від життя, доки почуття притуплені.
• Помічайте слабкі відгуки, зокрема тілесні: тепло сонця, смак кави, полегшення після душу. Навіть ледь відчутні, вони можуть показати, що реакції не зникли повністю.

Ці кроки не повертають почуття за командою. Вони допомагають зберегти стосунки й звичний ритм життя, поки ви з’ясовуєте, з чим пов’язане оніміння. Можливі причини розібрано в розділі «Чому почуття можуть притуплюватися?».

Чому почуття можуть притуплюватися?

Причин може бути кілька, і нерідко вони збігаються в часі.

• Тривалий стрес і перевтома. Емоційний відгук може слабшати разом із силами, як у нашому прикладі з Артемом.
• Втрата чи травматична подія. Оніміння буває частиною реакції на пережите, як у нашому прикладі з Наталією. Якщо воно не минає, а до нього додаються нав’язливі спогади, кошмари чи постійна настороженість, то це привід звернутися по допомогу.
• Ліки. Деякі з них, зокрема антидепресанти, можуть приглушувати не лише тривогу чи сум, а й приємні почуття, як у нашому прикладі з Юлією.
• Депресія. Емоційне оніміння також буває одним із її проявів, особливо коли воно тримається тижнями разом із пригніченим настроєм, утратою інтересу й змінами сну. Як оцінюють ці зміни, пояснює наш матеріал про депресію. Саме по собі оніміння ще не означає, що у вас є цей розлад.

Тож не варто поспішати пояснювати оніміння лише «захисною реакцією» чи втомою: важливіше помітити, після чого воно з’явилося і що відбувається одночасно з ним.

Оніміння чи щось схоже?

Схожі зміни бувають і за інших станів. Якщо зрозуміти, який із них ближчий до вашого, легше пояснити лікарю, що саме змінилося.

• Утрата задоволення. Приглушені насамперед радість та інтерес, а сум і тривога залишаються. У нашому прикладі з Юлією притупилися і тривога, і радість, тому її стан ближчий до оніміння. Про втрату задоволення докладно розповідає сторінка «Ангедонія: нічого не радує».
• Апатія. Почуття можуть зберігатися, але зникає бажання діяти з власної волі: людина радіє, коли стається щось приємне, але сама нічого не починає. Таке зниження ініціативи розбирає сторінка про апатію.
• Відчуття нереальності. Здається, що ви спостерігаєте за собою збоку або світ навколо став несправжнім. Таке відчуття буває і окремо, і разом з онімінням. Якщо воно у вас трапляється, обов’язково згадайте про це, коли звертатиметеся по допомогу.
• Постійний сум. Почуття не притуплюються: сум тримається й не відпускає навіть у спокійні дні. Який вигляд такий сум має у звичайному дні і коли потрібна допомога, розповідає сторінка про постійний сум і тугу.

В однієї людини може бути одразу кілька таких змін. Розкажіть лікарю про всі, які помітили, навіть якщо якась здається дрібницею.

До кого звернутися й що розповісти?

Почати можна з психіатра. На консультації він розпитає, коли і після чого почуття притупилися, які саме емоції змінилися, як ви спите, чи вживаєте алкоголь і які ліки приймаєте. Потім лікар разом із вами обговорить, яка допомога підійде. Чого чекати від першої розмови з лікарем, розповідаємо на сторінці первинної консультації психіатра.

Якщо оніміння почалося після втрати чи травматичної події, з ним також працюють у психотерапії. Про формат такої роботи можна дізнатися на сторінці психотерапевтичної консультації.

Обрати фахівця до запису допоможе сторінка лікарів клініки з описом їхнього досвіду.

Що робити саме вам: коротка підказка

1. Якщо на тлі оніміння з’являються думки, що жити немає сенсу, або думки про самогубство, шукайте допомоги вже сьогодні: розкажіть про них лікарю або близькій людині. У разі безпосередньої небезпеки телефонуйте 103 або 112. Що ще можна зробити в такій ситуації, описано на сторінці «Суїцидальні думки».
2. Якщо почуття притупилися після того, як ви почали приймати нові ліки або змінили їх, не припиняйте прийом самостійно, а обговоріть це з лікарем, який їх призначив. Різке припинення деяких ліків, зокрема антидепресантів, може спричинити неприємні симптоми, а чи потрібно щось змінювати, вирішить лікар.
3. Якщо оніміння не минає кілька тижнів, повертається знову або вже позначається на стосунках і роботі, запишіться на консультацію до психіатра. Не відкладайте її, якщо оніміння з’явилося після травматичної події, супроводжується відчуттям нереальності чи відстороненості від себе або поєднується з пригніченим настроєм.
4. Якщо почуття притупилися після короткого напруженого періоду й потроху повертаються, підтримуйте контакт із близькими людьми та звичні заняття, як описано в розділі «Що можна робити, поки почуття приглушені?». Якщо оніміння не минає, поверніться до третього пункту.
5. Якщо жодна з історій і жоден пункт не схожі на ваші, перегляньте інші симптоми на сайті: можливо, те, що ви помічаєте, описано на іншій сторінці.