Відчуваєте, що не хочеться жити?

Дві історії про перший крок

Карині передусім потрібна присутність близької людини, а Ігореві – допомога лікаря. Про обидва кроки йдеться в розділі «Попросити присутності й допомоги».

Зовнішня активність не визначає тяжкість переживань

Небажання жити може супроводжувати сильне страждання, пригніченість, втрату або кризу. Відсутність конкретного плану не є гарантією безпеки. Важливо прямо повідомити про переживання та отримати оцінку, навіть якщо зовні ви продовжуєте справлятися.

Коли небажання жити поєднується з тривало пригніченим настроєм і втратою інтересу, лікар перевіряє, чи немає депресії. Одне це переживання ще не означає, що у вас депресія, та й без неї воно заслуговує на увагу фахівця.

Як ви описали б небажання жити?

Небажання жити – це стан, за якого людина відчуває, що не хоче продовжувати існувати, хотіла б зникнути, не прокинутися або перестати відчувати теперішнє страждання.

Опишіть фахівцю, як це відбувається саме у вас. Нотатки необов’язкові – достатньо розповісти своїми словами:

• Скільки часу триває небажання жити?
• Воно епізодичне чи триває більшу частину часу?
• Чи стають ці думки інтенсивнішими?
• Чи є думки про власну смерть чи самогубство?
• Чи з’явився намір завдати собі шкоди?
• Чи виникли підготовчі дії?

Відповідь «так» на будь-яке з двох останніх запитань означає, що чекати не можна: переходьте до кроків із розділу «Якщо ви не впевнені у своїй безпеці».

Схоже, але не те саме

Небажання жити межує з кількома станами, і лікарю треба розуміти, про який із них ідеться:

• Думки про смерть. Людина думає про смерть, іноді зі страхом, але не обов’язково хоче зникнути.
• Суїцидальні думки. Думки зосереджені саме на самогубстві; тоді особливо важливо не залишатися наодинці.
• Пригнічений настрій. Смуток і важкість тримаються більшу частину дня, а небажання жити приєднується до них не завжди.

Ці переживання можуть переходити одне в одне. Тому розповідайте про те, що відчуваєте сьогодні.

Попросити присутності й допомоги

Не варто чекати, доки небажання жити перейде у конкретні наміри суїциду.

Психіатр, психотерапевт, сімейний лікар або інший фахівець з психічного здоров’я – ті, кому важливо розповісти про свій стан. Фахівець зможе оцінити ризик, визначити можливі причини стану та запропонувати необхідну допомогу.

Корисно також не залишатися в повній ізоляції й повідомити хоча б одну близьку людину, що зараз вам важко. Тим, хто підтримує людину з депресією, варто прочитати статтю «Як допомогти людині з депресією».

Із лікарем можна домовитися про план безпеки з чотирьох пунктів:

1. перші ознаки погіршення;
2. те, що полегшує найгірші моменти;
3. близькі люди та служби, готові підтримати;
4. кроки, які зменшать ризик у вашому оточенні.

У період важкої кризи першочергове завдання – безпечно пережити найближчий час та отримати підтримку.

Планово чи негайно?

Стійке або повторюване небажання жити – вагома причина показатися фахівцю з психічного здоров’я, хай навіть конкретного плану немає.

Екстрена допомога необхідна, якщо:

• з’явився намір покінчити з життям;
• виник конкретний план;
• розпочалися підготовчі дії;
• нещодавно було здійснено спробу самогубства;
• ви не впевнені, що зможете зберегти свою безпеку.

У такій ситуації зателефонуйте 103 або 112 чи зверніться до найближчого відділення екстреної медичної допомоги. По можливості не залишайтеся на самоті. За безпосереднього ризику потрібна екстрена допомога; плановий запис не замінює її.

Сторінка первинної консультації психіатра покаже, з чого складається перший прийом. Про досвід кожного фахівця можна дізнатися з розділу про лікарів.

Далі – залежно від стану

1. Якщо з’явився намір покінчити з життям, конкретний план, підготовчі дії, нещодавно була спроба самогубства або ви не впевнені, що зможете зберегти свою безпеку, телефонуйте 103 або 112 чи зверніться до найближчого відділення екстреної медичної допомоги.
2. Якщо небажання жити тримається, наростають безнадійність та ізоляція, ви перестаєте піклуватися про себе чи починаєте вважати себе тягарем, час звернутися до фахівця з психічного здоров’я, а не чекати, що це мине саме.
3. Якщо небажання жити з’являється, хоча з роботою й справами ви справляєтеся, однаково поговоріть про нього з лікарем.
4. Якщо вам ближчі думки про смерть або тривалий смуток, перегляньте пункти розділу «Схоже, але не те саме».